1. Договір перевезення (у формі: замовлення, заявки, договору-заявки) має бути викладений на українській мові і на додаток до цього, обов’язково, на мові країни, у якій нерезидент має постійне  місце реєстрації або іншій мові міжнародного спілкування (як правило, це англійська мова).

2. Договір з іноземним партнером має містити чітке визначення сторін – з повними реквізитами української та іноземної сторони (назва, адреса, телефон, електронна пошта, податковий номер, банківські реквізити).

3. Обов’язкове визначення предмету договору. Наприклад: Перевізник надає послуги з перевезення вантажу (такого-то) за маршрутом: м. Дніпро (Україна) – м. Гданськ (Польща), а замовник зобов’язується оплатити виконане перевезення на умовах і в строки, погоджені в цьому договорі/заявці.

4. В договорі перевезення мають бути погоджені обов’язкові реквізити, передбачені статтею 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»: вид транспорту, маршрут, вид вантажу, обсяги та строки перевезення (початок, завершення, особливі умови доставки), вартість та порядок оплати (валюта розрахунків, точні строки оплати) інші обов’язкові реквізити.

5. В угоді сторін повинні бути вказані юрисдикція та застосовуване право (законодавство, що регулює договірні відносини і який суд чи арбітраж розглядає спори між сторонами). Рекомендуємо вказувати українське законодавство та Господарський суд міста Києва (чи господарські суди областей України) і ні в якому разі не вказувати міжнародні комерційні арбітражні суди інших країн.

6. Важливими є, також, умови відповідальності за втрату (пошкодження) вантажу та порушення строків доставки.

7. Все інше – на власний розсуд.

Департамент транспортної політики.